Нам без природи не прожити

Третя субота квітня – Всеукраїнський День довкілля

Нам без природи не прожити –

Це сонце й небо голубе.

Вода, земля, повітря, квіти –

Все, що оточує тебе.

Дерева, луг, ріка глибока.

Мале джерельце і струмок.

Низовина й гора висока –

Це все довкілля, мій дружок!

Сади й хати, міста і села.

Звір, пташка і жучки малі.

Всі звуки й пісенька весела

І люди що на цій землі.

Це все довкілля, це природа.

Частинки й ми її малі.

11 травня 1971 року генеральному секретареві ООН надійшло звернення, яке підписали 2200 діячів науки й культури з 23 країн світу.

У 1972 році у Стокгольмі відбулася Всесвітня конференція із захисту навколишнього середовища, на якій були присутні повноважні представники 113 держав. Учасники конференції ухвалили рішення щодо щорічного проведення Всесвітнього дня охорони навколишнього середовища 5 червня.

В Україні щорічно, починаючи з 1999 року, згідно з  Указом Президента України «Про День довкілля» від 6 серпня 1998 року № 855/98 на підтримку ініціативи Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України і громадських природоохоронних організацій щодо розвитку діяльності, започаткованої Всеукраїнською акцією «Дерево–Життя» та іншими громадськими ініціативами відзначають день довкілля.

У третю суботу квітня в кожному місті та селі України проводять заходи, спрямовані на поліпшення стану навколишнього середовища – очищення водних джерел, озеленення територій, збереження заповідних об'єктів, поширення екологічних знань.

Кожна людина повинна пам'ятати про те, що вона є невід'ємною частинкою природи і несе серйозну відповідальність за неї.

Давайте кожен поставить собі питання: «А що я особисто зробив для поліпшення стану навколишнього середовища?»

Загадки про природу

Всі мене чекають,а приходжу – ховаються.( Дощ)

Червоне коромислочерез річку повисло.( Веселка)

Мар’янка зеленане сіяна, не саджена,хто до неї доторкнеться,

дуже сильно обпечеться.( Кропива)

На горішек схожий, а на дубочку росте.( Жолудь)

Влітку жупани вдягають,взимку їх знімають.( Дерева)

Сам стоїть на довгій ніжці,хаток чорних має багато.(Соняшник)

Сам на собі хатинку возить.( Равлик)

У воді народилась,у воді ж і розчинилась.(Сіль)

Руда і хвіст пухнастий має,не лисичка.( Білочка)

Восени опадають,а весною виростають.( Листя)

Стоять у полі три сестрички,стрункі та біленькі, кучеряві, зелененькі.

( Берези)

Як у ялинки голки має,ягідки, гриби шукає.( Їжачок)

Два брати у одну воду дивляться,а зустрітись не можуть.( Береги річки)

У нашої бабусі сидить дід у кожусі, проти печі гріється,

без води умиється. (Кіт)

Не баранчик і не кіт, носить шубу цілий рік.

Шуба сіра – це для літа, а зимою – інша свита. (Заєць)

Без рук, без ніг, а по землі ходить. (Змія)

Нам потрібні голки для шиття, а кому потрібні голки для життя? (Їжак)

Хто на своїй голові ліс носить? (Олень)

Взимку спить, влітку – вулики ворушить. (Ведмідь)

Сірий, ікластий, хоче вівцю вкрасти. (Вовк)

В лісі вогник рудуватий, шишки лускає завзято. (Білка)

Куди повзе – за собою хату везе. (Черепаха)

По горах, по долинах, ходить шуба і свитина. (Вівця)

​

Підбірка віршів не екологічну тематику

***

Чую, земле, твоє дихання,

Розумію твій тихий сум,

Як на тебе холодні світання

Ронять пригорщами росу.

Василь Симоненко

***

Я чую у ночі осінні,

Я марю крізь синій сніг:

Вростає туге коріння

У землю глевку із ніг.

Стають мої руки віттям,

Верхів'ям чоло стає,

Розкрилося ніжним суцвіттям

Збентежене серце моє.

Вростаю у небо високе,

Де зорі – жовті джмелі,

І чую: пульсують соки

У тіло моє із землі...

Василь Симоненко

***

Що місяцю зіроньки кажуть ясненькі?

Що шепчуть квітки уночі над рікою?

Про що зітха вітер? Що чують тумани,

Коли гай зелений цілують-милують?

Хотів би я знати, про що той струмочок

У мріях своїх гомонить між травою?

Що листячко шепче, мов дише, в садочку?

Про що очерет пісню сумную дзвонить?

Скриплять і ридають дерева під вітром...

Чого? Болить серце чи доля їх гірка?

Чи давлять важкії, понурії хмари?

І плаче травиця сама при дорозі...

Що бачить у сні став глибокий, таємний?

Кому усміхаються рожі червоні?

А роси! Хто скаже, чиї вони сльози,

Такі дивні, чиcті, мов перли коштовні!

Павло Тичина

***

Поле чорніє. Проходять хмари,

Гаптують небо химерною грою.

Пролісків перших блакитні отари...

Земле! Як тепло нам із тобою.

Максим Рильський

***

Не знаю я, що буде після нас,

В які природа убереться шати.

Єдиний, хто не втомлюється – час.

А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,

А ми, нічого, – пройдемо, як тіні,

Щоб тільки неба очі голубі

Цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

Щоб ці слова не вичахли, як руди.

Життя іде і все без коректур,

І як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Не бійся правди, хоч яка гірка,

Не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,

Бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Ліна Костенко

Підготувала Фльока Жанна Станіславівна