Участь в обласному природоохоронному флешмобі з висадки дерев «Дерево Героя»

Син України

Великодній ранок 1992 року, перший мій день життя у своєму домі, а народився я за 4 дні до Великодня – 18 квітня. Як згадувала мама, я ріс розвиненою дитиною, у 5 років навчився читати, мав гарну пам'ять, змалечку вивчав вірші. Дорослі казали, що я був кмітливим, поворотким, фізично сильним хлопчиком, любив  спорт – займався гімнастикою, боксом. А ще я навчився грати на гітарі.

У мене завжди була жага до навчання, дослідження чогось нового, я був допитливим, мені було цікаво знати, як все влаштовано, починаючи від вагончиків дитячої залізниці і закінчуючи зоряним всесвітом. Я завжди був оточений своїми найкращими друзями – книгами. З татом я готував уроки, вивчав вірші Т. Г. Шевченка, з мамою ми малювали, складали віршики. Навчаючись у школі, я був у десятці кращих учнів школи, закінчив школу з відзнакою. Гадаю, що я був люблячим сином для мами і другом для брата, я намагався їх нічим не засмучувати і бути за все вдячним. А ще я любив мандрувати, досліджувати історію рідного краю, заглиблюватись у вивчення історії України. Я був вдумливим, завжди замислювався про  долю нашої Батьківщини, чому так важко ми виборюємо свою незалежність.

Після навчання у Київському політехнічному інституті я став фахівцем з інформаційних технологій, але мене заворожила математика, я мріяв стати математиком-дослідником, хоч у душі був поетом. Мої перші поетичні спроби почались у 2018 році, як казали мої друзі, – я шукав поезію у всьому. Взагалі, у мене було дуже багато мрій, багато сподівань, я завжди думав, що все найважливіше чекає мене у майбутньому.

Але всі мої мрії і сподівання  перекреслила чорна дата – 24 лютого 2022 року – війна! Я не міг відсиджуватись вдома, хоча був людиною дуже мирною, зовсім не войовничою. У перший день війни я вирушив до військкомату і став бійцем ТРО. Потім було навчання на полігоні і перший страхітливий досвід війни – одночасний приліт 8 крилатих ракет. Далі була «мандрівка» Україною у лавах ЗСУ, де я був звичайним солдатом із позивним «Арктика». Я захищав свою рідну Україну на найважчій ділянці фронту, де точилися найжорстокіші бої – Таврійсько-Запорізькому напрямку. Я намагався зробити все, що було у моїх силах, для захисту Батьківщини.

Але я не зміг здійснити свої мрії, бо мій земний шлях обірвався і я полинув до інших світів 14 жовтня 2023 року. Колись уві сні я бачив Сузір’я України Великої і тепер я знаю, що я бачив прекрасне майбутнє нашої України.