"Родинне виховання"
Сім’я – є однією з найдавніших і стійких соціальних спільностей. Історія розвитку сім’ї нерозривно зв’язана з історією розвитку суспільства, народу, країни. Її сьогодення і майбутнє пов’язане з сьогоденням і майбутнім людства.
Все, що є в нашому характері, все, що ми беремо з собою в своє доросле і самостійне життя, – закладено в нас перш за все в сім’ї, в години сімейного спілкування, сімейного дозвілля. Звичайно, світ людини формують і школа, і вулиця, і театр, і книга... Але саме сім’я є тим первинним середовищем, де проходить становлення особистості, де ми дістаємо перші відомості про багатообразність і складність оточуючого нас світу, про добро і зло, де формуються наші звички і вміння, наші погляди і життєві плани, потреби і здібності. В сім’ї розвивається вся гама наших емоцій і почуттів, через сім’ю ми засвоюємо соціальний досвід, переймаємо традиції. Саме в сім’ї йде непростий процес виховання переконань, вимогливості до себе й інших, милосердя і співчуття до людини.
Спілкування з найближчими людьми духовно звеличує нас, зміцнює віру в себе, впевненість у правильності вибраної життєвої позиції, всиляє життєвий оптимізм, відкриває в людині кращі душевні якості.
Сім’я завжди буде основою життя людини, джерелом її щастя. Батьки щасливі дітьми, діти щасливі батьками – такий природний взаємозв’язок. Душевна близькість дітей і батьків – це і є багатство сім’ї. Для кожної матері, для кожного батька найбільше щастя в житті – побачити своїх дітей людьми, гідними високого звання Людини. Сім’я – могутня творча сила. Вона покликана утверджувати все добре, ніжне в людині, захищати від життєвих незгод.
"Нащо клад, коли в сім’ї лад", – говорять у народі. І справді, наш настрій, ставлення до людей, самостійне життя дорослих дітей багато в чому визначається тією загальною атмосферою, яка панувала в сім’ї. Якщо ми з теплотою згадуємо дитинство, то, звичайно, не тому, що воно було безтурботним з матеріального боку. Щасливе дитинство може бути тільки в тих дітей, які живуть у щасливих сім’ях. Тут діти не помічають свого щастя, як повітря, яким дихають. Вони природно і гармонійно розвиваються, живуть своїм багатобарвним життям, скороминущими бажаннями і мріями, їхні розмови щирі, а сміх веселий і дзвінкий. "Важко передати словами... те щось особливо світле, коли ми згадуємо теплоту рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються у нас якісь задушевні зв’язки з тією сім’єю, з якої ми вийшли. Нам якось важко уявити собі, що ці зв’язки вже розірвані назавжди, і це сімейне почуття час від часу пробуджується в нас..." [2], – писав видатний педагог К. Д. Ушинський.
Часто можна почути: гарна та сім’я, де виростають гарні діти. І це справедливо. Адже врешті-решт долю дітей визначають не наші прекрасні поривання, мрії, слова, а загальний мікроклімат сімейного життя, його тональність, загальна спрямованість. Нерідко люди говорять: "Дивіться, ніяких спеціальних цілей сім’я не ставила, а діти виросли прекрасні". Гадаємо, нічого випадкового тут немає. Мабуть, батьки жили не заради дітей або заради себе, а жили всі разом цілеспрямованим і радісним життям маленького колективу, де всі люблять одне одного, ніхто нікому не зобов’язаний, а панує атмосфера взаємодопомоги, тепла, справжньої турботи. Це і є по-справжньому добрий педагогічний клімат, і діти, які ростуть у таких сім’ях, не можуть бути егоїстами, неробами.
Сімейне виховання має свою специфіку, свої особливості. Система виховних відносин у сім’ї характеризується природною близькістю між вихователями і вихованцями, любов’ю між батьками і дітьми. Вся атмосфера родинного життя сама по собі доконечно формує у дітей ті чи інші звички, потреби, риси характеру, певне ставлення до своїх обов’язків. Властиві здоровому сімейному колективу почуття взаємної поваги, довіри, взаємного піклування між чоловіком і жінкою, батьками й дітьми, братами і сестрами, створюють найсприятливіші умови для здійснення сім’єю своїх виховних функцій.
Звичайно, сімейне виховання не може замінити собою суспільного виховання, якому належить провідна роль у підготовці молодого покоління до життя і праці, у формуванні повноцінної особистості. Однак і суспільне виховання не може бути успішним без повноцінного сімейного виховання. Ці дві сфери виховного процесу в сучасному суспільстві, взаємно доповнюючись і збагачуючись, становлять єдине ціле.
Звичайно, сімейне виховання не може замінити собою суспільного виховання, якому належить провідна роль у підготовці молодого покоління до життя і праці, у формуванні повноцінної особистості. Однак і суспільне виховання не може бути успішним без повноцінного сімейного виховання. Ці дві сфери виховного процесу в сучасному суспільстві, взаємно доповнюючись і збагачуючись, становлять єдине ціле.
Роль сім’ї у вихованні дітей – велика і відповідальна. Батьки є першими вихователями, які зміцнюють і загартовують організм дитини, розвивають її мову і мислення, волю і почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки, здібності, виховують любов до знань, допитливість, спостережливість, працьовитість. Сім’я в доступних їй межах і формах здійснює завдання розумове, моральне, естетичне і фізичне виховання дітей, дбає про їхній гармонійний розвиток.
Сімейне виховання (моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання). Реалізуючи ці напрями, особливу увагу слід приділити вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.
Особливо велику роль відіграє сім’я у вихованні почуттів дитини. Повсякденні життєві ситуації, що виникають у сім’ї, багатогранність взаємин між членами сім’ї, щирість почуттів і різноманітні форми їх вияву, зацікавлена реакція на найдрібніші деталі поведінки дитини – все це створює найсприятливіші умови для емоційного і морального розвитку, підготовки дітей до самостійного виконання у майбутньому функцій батька чи матері, які в ніяких інших обставинах, крім сім’ї, створити неможливо.
Це дозволяє зробити висновок про те, що сім’я – не просто важливий, а й необхідний, незамінний, глибоко специфічний фактор соціалізації особистості. Протягом всього життя людини сім’я є найважливішим компонентом мікросередовища, а для дитини, особливо в перші роки її життя, вплив сім’ї домінує над усіма іншими впливами, значною мірою визначаючи весь життєвий шлях дитини у майбутньому.
Розрізняють такі види авторитету батьків:
Авторитет придушення. З будь-якого приводу батьки сердяться, підвищують голос, а нерідко хапаються за ремінь. При такому батьківському терорі положення матері в сім’ї зводиться до нуля, діти виростають або затурканими, безвольними, або самодурами, які мстять за своє пригнічене дитинство.
Авторитет чванства – батьки вихваляються своїми заслугами на кожному кроці, високомірні у стосунках з іншими людьми. Як правило, діти починають чванитися перед своїми товаришами: "Я скажу своєму батькові, він тобі дасть" або "А ти знаєш хто мій батько?" і т.п. При такому авторитеті діти виростають хвастливими, не вміють самокритично відноситися до своєї поведінки.
Авторитет педантизму – батьки тримають дітей у покорі, використовують накази, розпорядження. В сім’ї не радяться з дітьми, не рахуються з їхніми думками. Діти з таких сімей не вміють проявляти самостійність, ініціативу, постійно чекають розпорядження дорослих або чинять опір вимогам дорослих.
Авторитет резонерства, при якому батьки буквально заїдають дитяче життя безкінечними повчаннями і напутливими розмовами. З будь-якого приводу батьки починають довгі і нудні розмови, іноді одні і ті ж. Діти звикають до них, не реагують на них, часто оздоблюються і перестають слухати та поважати батьків.
Авторитет любові – найрозповсюдженіший вид помилкового авторитету. Багато батьків впевнені: щоб діти слухали, потрібно, щоб вони любили батьків. А як це заслужити? Необхідно показати дітям свою батьківську любов, думають вони. Для цього батьки без всякої міри говорять ніжні слова, цілують дітей, пестять. У такому середовищі в дітей формується сімейний егоїзм. Дитина починає розуміти, що батька і маму можна легко обдурити, все в них випросити, показавши як ти їх любиш. У таких сім’ях виростають люди з холодним серцем. Терплять від такого виховання в першу чергу самі батьки.
Авторитет доброти, де дитяча слухняність купується добротою батьків, їх поступливістю, м’якістю. Батько і мама виступають перед дитиною як добряки, які все дозволяють, нічого для неї не жаліють. Батьки бояться конфліктів у сім’ї, вони за мир навіть з великими жертвами. В такій сім’ї діти дуже швидко починають командувати батьками.
Авторитет підкупу – найаморальніший авторитет, коли слухняність дитини купується подарунками і різними обіцянками. Особливо важкі наслідки такого авторитету в сім’ях, де немає злагоди між батьком і мамою, де виникла конфліктна ситуація. В таких сім’ях батьки задобрюють дитину з метою перетягнути її на свій бік. Дитина користується цим, але поступово перестає поважати і батька, і маму. Виростає людина, яка нічого не зробить за власним бажанням, яка навчена пристосовуватись, бути там, де більше платять, де вона буде мати більше зиску [8].
Яким повинен бути справжній батьківський авторитет, на якій основі він повинен будуватися? На це питання відповів А. С. Макаренко, життя підтвердило справедливість його висновків: "Головною основою батьківського авторитету тільки і може бути життя і праця батьків, їхня поведінка" [12].
Таким чином, основний зміст авторитету старших у сім’ї полягає в тому, що батьки своїми думками, працею дають дітям гідний приклад поведінки, поряд з дитиною знаходиться людина, якою вона "дорожить, гордиться як зразком моральності" [12].
Принципи створення батьківського авторитету:
- ставлення до дітей не повинно бути авторитарним і деспотичним;
- вияв батьківської любові не повинен бути надмірним, бо це тільки завдає дітям шкоди;
- батьки мають бути для дітей прикладом у всьому;
- до кожної дитини потрібно здійснювати індивідуальний підхід;
- треба любити дітей, поважати їхню гідність, бути справедливими і тактовними у стосунках з ними;
- як би не були батьки завантажені, вони повинні знаходити час для сердечного спілкування з дітьми, яке не можна нічим замінити;
- батькам важливо пам’ятати своє дитинство – тоді зрозумілішими будуть власні діти, те, що викликає у них повагу до дорослих.
Отже, найголовніші умови успішного сімейного виховання:
- сім’я – міцний і дружний колектив;
- інтереси членів сім’ї перебувають у гармонійній єдності з інтересами суспільства;
- повна сім’я – важлива умова успішного виховання дітей;
- єдність вимог з боку батька і матері;
- наявність у батьків почуття відповідальності за виховання дітей;
- дотримання батьками норм і правил співжиття;
- атмосфера взаємного довір’я, дружби, доброзичливості.
Діти уважно придивляються до поведінки батьків. Перші уявлення про справедливість, честь, обов’язок дитина дістає не стільки зі слів батьків, скільки з спостережень за їхніми вчинками. Тому поведінка батьків, їхня свідомість і відповідальність, життєве кредо і є головним фактором успішного виховання дітей. В сім’ї в процесі спілкування дітям передається світогляд батьків. Батьки щоденним особистим прикладом прививають дітям свої стереотипи свідомості і поведінки, до чого і зводиться суть всякого виховання. В "домашній школі" проходить підготовка до найважчої і складної професії на землі – матері і батька. При цьому багато батьків інстинктивно додержуються поради Л. М. Толстого: "Живіть правильно самі, і у вас виростуть хороші діти, неможливо, погано живучи самим, виховати хороших дітей" [11].
Діти не вибирають собі батьків. Народжуючись, вони знаходяться в тій чи іншій сім’ї, через яку і починають свій шлях входження в соціальний світ. Перші враження, радісні і гіркі, здивування і зацікавленість, образи і розчарування, джерела майбутніх відносин з людьми – все виникає в сім’ї. В цю пору закладаються моральні цінності, проявляються індивідуальні особливості, формуються контури майбутньої різносторонньої або дисгармонійної особистості, відкритої людям або направленої тільки на себе. З сім’ї починається історія розвитку кожного з нас. Історія, яка потребує до себе уваги, бережливого ставлення з боку тих, хто може на неї впливати.
Діти не вибирають собі батьків. Народжуючись, вони знаходяться в тій чи іншій сім’ї, через яку і починають свій шлях входження в соціальний світ. Перші враження, радісні і гіркі, здивування і зацікавленість, образи і розчарування, джерела майбутніх відносин з людьми – все виникає в сім’ї. В цю пору закладаються моральні цінності, проявляються індивідуальні особливості, формуються контури майбутньої різносторонньої або дисгармонійної особистості, відкритої людям або направленої тільки на себе. З сім’ї починається історія розвитку кожного з нас. Історія, яка потребує до себе уваги, бережливого ставлення з боку тих, хто може на неї впливати.
Головними героями в індивідуальній історії маленького члена сім’ї неминуче виявляються близькі люди, які оточують дитину від народження. Саме вони стають її провідниками в складному і неоднозначному дорослому світі, від них залежить вибраний шлях, вони задають швидкість руху, темп розвитку індивідуальності. Тому тільки саморозвиток, самовдосконалення, постійна робота батьків над собою створюють в сім’ї необхідну для нормального розвитку дітей атмосферу.
Щоб дитина відчувала себе в світі дорослих не гостем, не випадковим відвідувачем, а законним спадкоємцем всього, що вже досягнуто, їй необхідний емоційний фундамент, який вона дістає в сім’ї. Впевненість в собі, своїх силах і можливостях, вміння боротися з труднощами – все це зароджується в дружній, теплій атмосфері дому.
Оволодіваючи складним мистецтвом виховання, свої знання, досвід, батьківські почуття невтомно спрямовуйте на формування юної душі, загартовуйте її дух і тіло, своїм прикладом учіть синів і дочок жити серед людей і для людей. Пам’ятайте: для школи, для країни і для вас особисто найважливіше не те, ким працюватимуть наші діти, а як працюватимуть, не яких успіхів досягнуть вони у житті, а їх людяність [6].
Література
1. Аза Л. О. Батьків авторитет / Л. О. Аза, Н. В. Лавриненко. – К. : Політвидав України, 1986.
2. Азаров Ю. П. Семейная педагогіка / Ю. П. Азаров. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Политиздат, 1985.
3. Амонашвили Ш. А. Здравствуйте, дети : пособие для учителя / Ш. А. Амонашвили . – 2-е изд. – М. : Просвещение, 1988.
4. Белова Л. В. В семье – первоклассник / Л. В. Белова. – М. : Педагогика, 1980.
5. Венгер Л. А. Домашняя школа мышления / Л. А. Венгер , А. Л. Венгер . – М. : Знание, 1985.
6. Воликова Т. В. Учитель и сім’я / Т. В. Воликова . – М. : Просвещение, 1979.
7. Кан-Калик В. А. Учителю о педагогическом общении : кн. для учителя / В. А. Кан-Калик. –М. : Просвещение, 1987.
8. Комановський Г. В. Деспотичний стиль взаємин у сім’ї та його наслідки / Г. В. Комановський // Початкова школа. – 1987. – № 9 – С. 42-48.
9. Корчак Я. Як любити дітей / Я. Корчак. – К. : Рад. школа, 1976.
10. Лихачев Б. Т. Простые истины воспитания / Б. Т. Лихачёв. – М. : Педагогика, 1983.
11. Люблинская А. А. Учителю о психологии младшего школьника / А. А. Люблинская. – М. : Просвещение, 1977.
12. Макаренко А. С. Лекції про виховання дітей / А. С. Макаренко // Твори: В 7-и т. Т.4. – К.: Рад. школа, 1954. – С. 335-418.
13. Савченко О. Я. Сімейне виховання. Молодші школярі / О. Я. Савченко. – К. : Рад. школа, 1979.
За матеріалами
Губаревої Марини Миколаївни,
практичного психолога Зрайківського НВО
"ЗОШ І-ІІ ст. – ДНЗ" Володарського району
Губаревої Марини Миколаївни,
практичного психолога Зрайківського НВО
"ЗОШ І-ІІ ст. – ДНЗ" Володарського району
(с) Передрук з сайту http://kristti.com.ua/
